У світі, де підприємництво перетворилося на культ, а слово «найманий працівник» іноді звучить майже як діагноз, чоловік із хорошою зарплатою може роками почуватися фінансовим невдахою. Особливо якщо поруч є знайомий, який володіє компанією з мільйонним оборотом. Проте варто трохи заглибитися в бухгалтерію цього знайомого, і картина може виявитися зовсім іншою.
Є одна цікава особливість сучасної бізнес-культури: ми навчилися оцінювати успішність людей за масштабом діяльності, практично не цікавлячись тим, скільки грошей ця діяльність приносить їм особисто. Власник компанії з оборотом у кілька мільйонів доларів автоматично сприймається як людина значно заможніша за програміста, фінансового директора чи комерційного менеджера, який отримує п'ять тисяч доларів на місяць. Перший створює робочі місця, проводить переговори, відкриває нові офіси, виступає на конференціях і розповідає про масштабування. Другий просто ходить на роботу.
Здавалося б, навіть порівнювати незручно.
Проте за роки спостережень за бізнесом починаєш помічати досить кумедні речі. Один чоловік керує компанією, у якій працюють сімдесят людей, має оборот понад мільйон доларів, постійно зайнятий, відповідає на дзвінки у вихідні й періодично позичає гроші, щоб закрити касовий розрив. Інший працює віддалено на міжнародну компанію, отримує свої п'ять чи сім тисяч доларів щомісяця, двічі на рік їздить у відпустку й поступово накопичує капітал, який першому чоловікові поки що навіть не снився.
І найцікавіше, що другий нерідко заздрить першому.
Мільйонний оборот, або Як великі цифри вводять нас в оману
Почнімо з речі, яку чудово розуміють підприємці, але яку чомусь постійно ігнорують люди, далекі від бізнесу: гроші компанії та гроші її власника є двома принципово різними категоріями.
Уявімо цілком пристойний малий або середній бізнес із річною виручкою в один мільйон доларів. Не стартап, який існує завдяки інвестиціям і красивим презентаціям, не компанію на межі банкрутства, а нормальне підприємство, яке має клієнтів, працівників, стабільний попит і навіть заробляє гроші.
Припустімо, його чиста рентабельність становить 10%. Для багатьох галузей це цілком хороший показник, хоча в реальному світі він може бути як значно вищим, так і набагато нижчим. Отже, за підсумками року компанія отримала сто тисяч доларів чистого прибутку.
На цьому місці найманий працівник, який заробляє шістдесят тисяч доларів на рік, уже починає трохи нервувати. Власник бізнесу заробив сто тисяч, він лише шістдесят, різниця очевидна. Залишається знайти ідею, написати бізнес-план, звільнитися з роботи й нарешті почати жити по-дорослому.
Тільки от власник компанії чудово знає, що ці сто тисяч доларів зовсім не обов'язково лежать на банківському рахунку й чекають, коли він забере їх додому.
Частина грошей може бути в дебіторській заборгованості, частина в товарних запасах, частина знадобиться для оновлення обладнання, розвитку нового напряму, фінансування сезонного падіння продажів або просто підтримання нормальної роботи компанії. Прибуток у фінансовій звітності та вільні гроші, які можна безболісно вилучити з бізнесу, далеко не завжди збігаються.
Розумний власник навряд чи розподілить увесь прибуток, якщо хоче, щоб його компанія нормально працювала й наступного року. Припустімо, він вирішив забрати половину, тобто п'ятдесят тисяч доларів. А якщо бізнес потребує активного реінвестування, реальна сума може становити двадцять п'ять чи тридцять п'ять тисяч. Залежно від країни, юридичної структури та способу отримання доходу, з цих грошей ще доведеться сплатити особисті податки.
І ось ми вже маємо досить цікаву ситуацію: людина, яка керує бізнесом із мільйонним оборотом, може отримувати у вигляді дивідендів менше, ніж її знайомий програміст, який щомісяця бачить на своєму рахунку п'ять тисяч доларів після оподаткування.
Звичайно, власник може додатково отримувати зарплату директора, мати службовий автомобіль та інші законні корпоративні переваги. Усе це потрібно враховувати, якщо ми хочемо провести коректне порівняння. Проте навіть із цими застереженнями мільйонний оборот зовсім не гарантує власникові мільйонного, стотисячного чи хоча б стабільного особистого доходу.
Мільйон доларів пройшов через компанію. Це ще не означає, що він пройшов через кишеню її власника.
Програміст, який заробляє більше за власника заводу
Ще цікавішою ситуація стає, коли ми починаємо порівнювати різні галузі економіки. У суспільній уяві великий бізнес обов'язково означає великі гроші, хоча на практиці між масштабом підприємства та доходом його власника іноді існує досить слабкий зв'язок.
Візьмімо, наприклад, торговельну компанію з річною виручкою у п'ять мільйонів доларів і чистою рентабельністю 3%. Це може бути цілком серйозне підприємство з десятками працівників, складами, транспортом, кредитними лініями, великою кількістю постачальників і складною операційною діяльністю. Власник такого бізнесу має повне право називати себе успішним підприємцем, оскільки створити й утримувати подібну структуру справді непросто.
Проте чистий прибуток компанії за таких показників становитиме лише сто п'ятдесят тисяч доларів на рік. Якщо половину потрібно залишити в бізнесі, для розподілу залишиться сімдесят п'ять тисяч. Якщо власників двоє з рівними частками, кожен отримає по тридцять сім із половиною тисяч доларів до особистого оподаткування.
У цей самий час досвідчений IT-спеціаліст, який працює на міжнародному ринку й отримує вісім тисяч доларів на місяць після податків, заробляє дев'яносто шість тисяч доларів на рік. Йому не потрібно фінансувати складські запаси, контролювати логістику, вирішувати проблеми з постачальниками, домовлятися з банками й переживати через те, що великий клієнт вирішив затримати оплату на три місяці.
Зрозуміло, найманий працівник теж має ризики. Його можуть звільнити, компанія може скоротити бюджет, технології можуть змінитися, а професійні навички втратити актуальність. Проте характер цих ризиків суттєво відрізняється від підприємницьких. Втрата роботи не завжди означає втрату накопиченого капіталу, тоді як невдалий бізнес іноді забирає не лише майбутні доходи, а й значну частину того, що людина заробила за попередні десять років.
Мені взагалі здається, що сучасна культура підприємництва трохи переоцінює романтику володіння бізнесом і недооцінює красу звичайного банківського переказу, який надходить на твій рахунок щомісяця, незалежно від того, чи заплатив цього тижня найбільший клієнт компанії.
Особливо якщо переказ становить десять тисяч доларів.
Власний бізнес як найдорожче робоче місце у світі
Є ще одна обставина, яку рідко враховують під час порівняння підприємництва та найманої праці. Власник бізнесу часто виконує одночасно дві абсолютно різні функції: інвестора, який вклав у компанію гроші й очікує прибутку, та керівника, який щодня працює й повинен отримувати винагороду за свою працю.
Проблема полягає в тому, що в малому бізнесі ці функції нерідко змішуються настільки, що власник сам уже не розуміє, на чому саме заробляє.
Припустімо, підприємець вклав у компанію триста тисяч доларів власного капіталу, працює по десять годин на день, виконує функції генерального директора, комерційного директора, іноді HR-менеджера, а в особливо невдалі дні ще й спеціаліста з ремонту офісної кавоварки. Наприкінці року він отримує сімдесят тисяч доларів і вважає це прибутком від бізнесу.
Проте якщо найнятий керівник із відповідною кваліфікацією коштував би компанії шістдесят тисяч доларів на рік, виникає питання: яку частину цих сімдесяти тисяч підприємець заробив завдяки власній роботі, а яку отримав як дохід від інвестованого капіталу?
Якщо винагороду за управління раніше не врахували у витратах, після її умовного відрахування залишиться лише десять тисяч доларів доходу на вкладені триста тисяч. Тобто бізнес як інвестиція приносить приблизно 3,3% річних, хоча сам власник може бути переконаний, що заробляє понад 23%.
Різниця, погодьтеся, досить суттєва.
Це не означає, що такий бізнес обов'язково поганий. Компанія може зростати, накопичувати активи, зміцнювати позиції на ринку й мати значно більшу вартість у майбутньому. Проте з погляду поточної фінансової ефективності власник фактично купив собі робоче місце за триста тисяч доларів, щоб отримувати зарплату, яку міг би заробляти в чужій компанії без необхідності вкладати власні гроші.
І це ще хороший сценарій, оскільки його бізнес принаймні приносить прибуток.
У підприємницькому середовищі вистачає людей, які роками працюють більше за своїх найманих працівників, отримують менше за них, періодично докладають у компанію власні гроші й водночас відчувають певну гордість через те, що нарешті перестали працювати на когось.
Хоча, якщо придивитися, тепер вони працюють на банк, орендодавця, постачальників, клієнтів і кілька десятків людей, яким щомісяця потрібно виплачувати зарплату.
Свобода підприємництва іноді набуває досить своєрідних форм.
Скільки коштує твоя година життя?
Коли ми порівнюємо доходи, то зазвичай дивимося на місячні або річні суми, хоча після певного віку значно цікавішим показником стає кількість грошей, яку людина отримує за одиницю власного часу.
Уявімо двох чоловіків. Перший працює за наймом, отримує шість тисяч доларів на місяць після податків і витрачає на роботу приблизно сорок годин на тиждень. Другий має власну компанію, заробляє в середньому десять тисяч доларів на місяць, але працює сімдесят годин на тиждень, регулярно відповідає на повідомлення ввечері й навіть під час відпустки не може дозволити собі вимкнути телефон.
На перший погляд, другий заробляє майже вдвічі більше. Проте якщо врахувати кількість робочих годин, виявиться, що їхня погодинна винагорода практично однакова: близько тридцяти п'яти доларів у найманого працівника та тридцяти трьох у підприємця, якщо умовно рахувати роботу протягом усіх п'ятдесяти двох тижнів року.
І це ще без урахування вкладеного капіталу, підприємницьких ризиків, необхідності підтримувати ліквідність компанії та тієї психологічної напруги, яку неможливо повністю виміряти кількістю годин.
Адже робочий день власника бізнесу часто не закінчується тоді, коли він виходить з офісу. Він може сидіти в ресторані з дружиною, їхати з дітьми на море, дивитися кіно або намагатися заснути, але десь у фоновому режимі його мозок продовжує обробляти інформацію про гроші, клієнтів, проблеми з персоналом і перспективи наступного кварталу.
Це одна з особливостей підприємництва, яку складно пояснити людині, що ніколи не мала власного бізнесу. Ти можеш фізично нічого не робити, але при цьому залишатися на роботі.
З віком починаєш інакше оцінювати такі речі. У двадцять п'ять років можливість заробити додаткові дві тисячі доларів на місяць може здаватися достатньою причиною працювати у вихідні. У сорок п'ять уже хочеться зрозуміти, чи справді ці дві тисячі варті того, щоб пропустити ще один день народження дитини, відкласти відпустку або провести чергову суботу за вирішенням проблем, які виникли через те, що хтось із твоїх співробітників не прочитав електронного листа.
Гроші мають значення. Проте ефективність доходу визначається ще й тим, скільки життя залишається в тебе після того, як ти їх заробив.
Самозайнятість: маленький бізнес, який може приносити великі гроші
Між класичним наймом і підприємництвом існує ще одна модель, яку, на мою думку, багато хто незаслужено недооцінює. Йдеться про незалежних професіоналів, консультантів, вузькопрофільних спеціалістів, невеликі студії та експертні бізнеси, у яких основним активом є компетентність самого власника.
У суспільній ієрархії такий чоловік нерідко виглядає менш солідно, ніж власник великого підприємства. У нього немає величезного офісу, сотні співробітників, відділу маркетингу, фінансового директора й корпоративних заходів, на яких потрібно розповідати колективу про стратегічні цілі компанії на наступні п'ять років.
Зате він може мати кілька постійних клієнтів, хорошу репутацію, високу вартість власної експертизи та дуже невеликі операційні витрати.
Якщо такий спеціаліст заробляє десять чи п'ятнадцять тисяч доларів на місяць після всіх витрат і податків, його особистий річний дохід становить від ста двадцяти до ста вісімдесяти тисяч доларів. Для того щоб отримувати аналогічні суми виключно у вигляді дивідендів від компанії з чистою рентабельністю 5%, яка розподіляє половину прибутку, єдиному власникові знадобиться бізнес із виручкою приблизно від 4,8 до 7,2 мільйона доларів на рік. І це ще до врахування можливого оподаткування дивідендів.
Якщо партнерів двоє, необхідний масштаб бізнесу зростає приблизно вдвічі.
Виходить досить іронічна картина: людина, яка працює за ноутбуком, не має жодного підлеглого й іноді навіть не орендує офіс, може отримувати більше вільних грошей, ніж співвласник підприємства з десятимільйонним оборотом.
Звичайно, така модель має свої обмеження. Дохід незалежного спеціаліста часто безпосередньо залежить від його особистої працездатності, а хвороба, втрата ключового клієнта або зміни на ринку можуть швидко позначитися на фінансовому становищі. Крім того, далеко не кожна професійна компетентність дозволяє вийти на подібний рівень доходів.
Проте якщо ми говоримо саме про фінансову ефективність, а не про кількість людей, яким можна роздавати вказівки, невелика експертна діяльність із високою маржинальністю іноді виглядає значно привабливіше за великий операційний бізнес.
Масштаб заради масштабу взагалі є досить дорогою розвагою. Наймати людей, орендувати більший офіс, створювати нові відділи й збільшувати оборот має сенс тоді, коли це покращує економіку компанії, а не просто дозволяє її власникові почуватися важливішою людиною.
Бізнес має одну величезну перевагу, якої немає у зарплати
Було б неправильно після всього сказаного зробити висновок, що підприємництво є фінансово невигідним заняттям, а найкраща стратегія життя полягає в пошуку максимально високооплачуваної роботи.
У бізнесу є принципова перевага: він дозволяє створювати капітал, який потенційно може існувати незалежно від особистої праці власника.
Найманий працівник продає свою компетентність, досвід, час і здатність вирішувати певні завдання. Його дохід може бути дуже високим, проте кількість компаній, готових платити одному спеціалістові двадцять, п'ятдесят або сто тисяч доларів на місяць, стрімко скорочується зі зростанням суми. На певному рівні людина стикається з природними обмеженнями ринку праці, навіть якщо є фантастичним професіоналом.
Власник бізнесу теоретично може побудувати компанію, яка приноситиме мільйон доларів чистого прибутку на рік, а потім десять мільйонів, не збільшуючи пропорційно кількість власних робочих годин. Він може залучити керівників, автоматизувати процеси, вийти на нові ринки, створити продукт, який продається тисячам клієнтів, або зрештою продати свою частку за суму, що перевищує його особисті доходи за попередні двадцять років.
І тут ми підходимо до важливої відмінності між доходом та багатством.
Підприємець, який отримує лише п'ятдесят тисяч доларів дивідендів на рік, але володіє компанією ринковою вартістю два мільйони доларів, може бути значно заможнішим за спеціаліста, який заробляє сто тисяч доларів на рік, але не має накопичень. Реінвестований прибуток не обов'язково є втраченими для власника грошима: якщо компанія використовує його ефективно, він може збільшувати вартість бізнесу та майбутні доходи.
Щоправда, є один невеликий нюанс, який люблять оминати автори мотиваційних книжок. Компанія має бути справді цінною для когось, окрім її власника.
Якщо весь бізнес тримається на особистих зв'язках підприємця, його здатності продавати, щоденній участі в операційних процесах і готовності вирішувати будь-які проблеми, продати таку компанію за хороші гроші може бути досить складно. Потенційний покупець швидко зрозуміє, що йому пропонують придбати не самостійний актив, а робоче місце з великою кількістю обов'язків.
Справжня підприємницька цінність виникає тоді, коли компанія здатна заробляти гроші не лише завдяки тому, що її засновник щодня приходить на роботу.
До цього етапу, на жаль, добігають далеко не всі.
Кладовище підприємців, яких немає в Instagram
Розмовляючи про переваги власного бізнесу, ми зазвичай порівнюємо найманого працівника з підприємцем, який уже досяг певного успіху. Він пережив перші роки, знайшов клієнтів, сформував команду, побудував операційну систему й отримав прибуток.
За межами цього порівняння залишаються тисячі людей, які теж звільнилися з роботи, відкрили компанії, вклали заощадження, взяли кредити, працювали без вихідних, але з різних причин так і не змогли створити стабільний бізнес.
Хтось неправильно оцінив попит, хтось не впорався з фінансами, комусь не пощастило з партнером, у когось змінився ринок, а дехто просто виявився чудовим спеціалістом, але посереднім підприємцем. У кожного своя історія, проте фінансовий результат може бути приблизно однаковим: кілька років роботи, втрачені гроші й необхідність починати спочатку.
У соціальних мережах таких людей майже не видно. Вони не продають курси про те, як втратити сто тисяч доларів за три роки, не виступають на конференціях із презентаціями про касові розриви й рідко записують подкасти про те, як повернулися в найм після невдалої спроби побудувати компанію.
Через це в нас формується трохи спотворене уявлення про підприємництво. Ми бачимо тих, хто добіг, і починаємо сприймати їхній результат як закономірний наслідок правильного мислення, сміливості та наполегливої праці. Хоча поруч були інші, не менш розумні, працьовиті й амбітні люди, які зробили приблизно те саме, але отримали зовсім інший результат.
Саме тут варто згадати про ціну альтернативи. Людина, яка протягом п'яти років отримувала шість тисяч доларів на місяць після податків, заробила триста шістдесят тисяч доларів. Якщо вона регулярно відкладала частину доходу та інвестувала її, то могла сформувати цілком пристойний капітал. Підприємець за той самий період міг створити компанію вартістю кілька мільйонів, а міг витратити всі свої заощадження й залишитися з боргами.
Потенціал у другого значно вищий. Передбачуваність результату, як правило, нижча.
І це не питання сміливості чи боягузтва, а звичайна економіка ризику.
Можливо, ти вже заробляєш достатньо, щоб не відкривати бізнес
У певний момент життя чоловікові варто перестати оцінювати власну успішність за чужими категоріями. Якщо ти отримуєш п'ять, сім або десять тисяч доларів на місяць, маєш професію, яка дозволяє тобі працювати в різних країнах, поступово накопичуєш капітал, забезпечуєш сім'ю й можеш дозволити собі нормальний відпочинок, було б дивно вважати таке життя фінансовою невдачею лише через відсутність власної компанії.
Можливо, твоє робоче місце вже має кращу економіку, ніж бізнеси багатьох людей, якими ти захоплюєшся. Можливо, твій час коштує дорожче, ризики нижчі, а особистий грошовий потік стабільніший, ніж у підприємця, який щороку збільшує оборот і з гордістю розповідає про відкриття чергової філії.
І якщо тобі подобається підприємництво, якщо ти хочеш створювати продукти, будувати команди, ризикувати, приймати складні рішення й розвивати власну справу, це прекрасна причина займатися бізнесом. Просто не варто плутати любов до підприємництва з переконанням, що будь-який власник компанії автоматично заробляє більше за будь-якого найманого працівника.
Після певного рівня доходів справді виникає питання масштабування, і власний бізнес, партнерство, інвестиції або створення інтелектуальних активів можуть стати логічним наступним кроком. Проте до цього моменту можна роками цілком ефективно заробляти гроші, розвивати професійну компетентність і формувати власний капітал, не беручи на себе операційні проблеми великої компанії.
Зрештою, фінансова свобода полягає не в тому, щоб у твоєму LinkedIn було написано Founder & CEO. Вона полягає в тому, щоб мати достатньо грошей, часу та можливостей жити так, як тобі подобається, і не залежати від кожного наступного платежу.
А якщо ти вже маєш усе це, працюючи за наймом, можливо, тобі варто не заздрити власникам бізнесу, а трохи уважніше подивитися на власну фінансову модель.
Цілком імовірно, що вона ефективніша за їхню.
